Там, де неба блакить

Там, де неба блакить, де струмок жебонить,

І цвіркун ні на мить не змовкає,

Де лиш тиша одна, де нікого нема -

Чиясь мрія на когось чекає.

 

Там у травах густих чийсь загублений сміх

Журно ранок в тумані ховає.

Без стежок по снігах чиєсь щастя в сльозах

Буде тихо блукати горою.

 

Й линуть ніжні слова, де квітує трава,

Де когось чиясь мрія шукає,

Де стежок вже нема, де луна ще німа,

Хоч так хоче гукнути: «Кохаю!»

 

Не гукне, не гукне, й літо швидко мине,

Й посивіє вона самотою.

Вітер тихо між кіс золотистих беріз

Буде тихо блукати горою.