Назва: Із перших уст про те, що не забувається

Славко Нудик:

„У середині 90-х років у Львові під час концерту до Дня незалежності, серед інших творів заспівали попурі „Богдан” та народну пісню, покладену на рок-н-рольну мелодію, „Ой слаба я”. Після того підійшли до нас дві пані з Торонто та висловили своє незадоволення. Одна порадила ”не чіпати пана Богдана, бо він справжній українець”, а друга – „не псувати українську пісню жидівськими мотивами”. Довго ми з цим жили. І коли в пам’ятному 2001 році приїхали до діаспори в Торонто, то найважче дався вибір репертуару. Спільно таки вирішили зупинитися на народному. Були дуже заскочені, коли раптом отримали дві визначальні характеристики нашої творчості. Пан Іван – колишній упівець – потиснув руку: „Всі, хто приїжджав перед вами, йно співали, що гармати били, а ви вдихнули нам щось нове”. А от друга фраза пролунала в Філадельфії. Український професор, років під вісімдесят, зауважив: „То відразу видно, що не на коліні писане”.

Андрій Капраль:

„В 2001 році дуже складно добиралися до Канади: мало часу було між перельотами, спали по 2-3 години на добу. Люди, які мали зустрічати, чекали до пізнього вечора (понад 5 годин), аби розібрати по своїх домівках. А вже зі самого ранку ми мусили виїжджати в Отаву на перший концерт, який за українским часом починався о 3 годині ночі, - тоді, коли людина накраще спить. Ми взагалі не мали часу на бодай мінімальну адаптацію, тому як тільки Дональд оголосив, що зараз будемо співати „Колискову”, всі похапалися за мікрофонні стійки й ледь не позасинали під власний спів. Ну а інший спогад є занадто особистий - наслідками одного із концертів у Львові є моя сім’я: дружина та донечка Яринка”.

Володимир Якимець:

„У Канаді українська діаспора щороку організовує в Торонто фестиваль „Bloor Vilage ”, орендуючи величезну площу, де відбувається спочатку карнавальна програма, а на завершення – виступи гостей. Перед самим концертом брали участь у парадовій ході: їхали на кузові машини, обклеяної нашими плакатами, та махали у відповідь людям, що стояли по двох боках вулиці. І раптом якась пані каже нам: „О, старенький трамвай приїхав!”. Після сорокахвилинного виступу перед 15 тисячами слухачів до нас підійшов ірландець та запитався чи матимемо ще десь виступ. І уявіть, людина, яка нас чула вперше, приводить на наступний коцерт ще 20 своїх друзів. Багато кумедний ситуацій буває, коли ставлять запитання. Якось після виступу в Києво-Могилянській Академії, прийша записка: Як називається та фігня, шо Дональд витягує з кишені й б’є себе по коліні? У свій час ходила легенда, шо Дональд передає Климовському на пульт яку наступну пісню співати. Насправді ж це звичайний камертон”.

Роман Климовський:

„Завжди буду пам’ятати наш перший концерт у „Джерелі” (навчально-реабілітаційний центр для дітей із особливими потребами - ЛГ) в 1999. За один виступ перед тими дітьми можна віддати як мінімум рік концертної діяльності. Ми не вмієм цінувати життя, вони ж нас цього навчають: сидячи у візочках, танцюють. Вони мають дуже багато любові. (З інших джерел, довідалася, що „піккардійці” опікуються „Джерелом”: після участі в Форті Буаяр всі зароблені кошти пішли на те, аби 40 сімей змогли поїхати на відпочинок у Крим; благодійним концертом було профінансовано 4 місяці транспортування для дітлахів. - ЛГ )Вже потім був концерт перед Майданом – коли бачиш перед собою півмільйона людей, і проймає трепет від їхньої енергетики та усвідомлення, що виступ має бути з такою з такою самою віддачею”.

ПАСПОРТ „ПІККАРДІЙСЬКОЇ ТЕРЦІЇ”

Склад:

Андрій Капраль – тенор
Володимир Якимець – тенор
Славко Нудик – тенор-універсал
Роман Турянин – високий голос
Богдан Богач – баритон
Андрій Шавала – бас
Роман Климовський – менеджер

Дискографія:
„Сад ангельський пісень” (1997)
„Я придумаю світ” (1999)
„Tercja Pikardyjska” (2002)
„Ельдорадо” (2002)
„Піккардійська терція. Українська колекція” (2003)
„Піккардійська колекція. Антологія. Том І” (2003)
„З неба до землі” (2004)
„Піккардійська терція. Антологія. Том ІІ” (2006)

Кредо: бути максимально професійними, творчими та щирими. Ніколи не намагатися навмисно сподобатися слухачеві, - це небезпечно, бо можна загубити себе. А слухач, відчувши нещирість, сам відвернеться.